Шевченківські дні уже минули, але слово Генія вічне…

Учні 9-А класу НВК № 2 завітали до міської бібліотеки для дітей 4 квітня, щоб дізнатися   імена жінок, які в різний період полонили серце Великого Кобзаря. Ці жінки назавжди залишали слід у житті і творчості поета…

Першою любов'ю Тараса була Оксана Коваленко. їй присвячена поема «Мар'яна-черниця». А спогади про красуню Оксану поет вилив у вірші «Ми вкупочці колись росли».

Ганна Закревська... Хоч Тарас Шевченко найменше пов’язував можливість особистого щастя з нею (вона була заміжня), проте вона була найглибшим  його захопленням. Ганні Закревській поет присвятив не один вірш. Один з віршів «Якби зустрілися ми знову» був покладений на музику, яка прозвучала під час літературно-художнього етюду: «Мені ж, Боже, на землі подай любов, сердешний рай»

Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії?.. Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки.

Узимку 1854-1855 рр. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання – й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю. «Я покохав її високою чистою любов’ю, - всім серцем і всією вдячною моєю душею».

Останнє почуття, яке спалахнуло в серці Т. Г. Шевченка – кохання до Ликери Полусмакової, колишньої кріпачки і наймички. Сучасники Кобзаря, які в той час знаходилися поряд з поетом, досить скептично ставилися до цієї жінки. Але для Шевченка Ликера була останньою соломинкою, останнім шансом врятуватися від самотності, останньою надією на створення маленького сімейного раю...

Кобзар так і не зміг здійснити свою мрію – одружитися. Мабуть, не даремно сказав дослідник творчості Шевченка Василь Шкляр «Бог не дарував Кобзареві великого взаємного кохання, можливо тому, що послав йому музу, яка не терпить земних суперниць».

А  для нас залишилося  його слово… слово Генія…