Мова наша, мова –

                                                         Літ минулих повість.

                                                         Вічно юна мудрість,

                                                         Сива наша совість…

      Ці прекрасні слова Юрія Рибчинського в переддень української писемності та мови стали приводом для зустрічі у літературній вітальні міської бібліотеки для дітей  вихованців Таврійської школи-інтернату.

      Працівники читального залу для 5-9 класів  запросили своїх юних гостей у гості до рідної мови, яка має дуже давню історію. Про те, що українська – це прадавня мова, розповіли дітям  найдавніші пам’ятки української писемності: «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» та «Велесова книга».

        Посміялися разом, читаючи той давній приклад козацької писемності, де «… запорожці … до вражого Махмута» послання писали, «заглянули» до витоків української фразеології та українського анекдоту, зрозумівши, чому «бачили очі, що купували, тож їжте, хоч повилазьте», чому ми говоримо: «Боже, благослови», бажаючи успіху, та ще багато цікавинок українського гумору. Звучав у залі знаменитий «Кухлик» Павла Глазового, невимовної краси пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють…» Діти виявились дуже уважними та вдячними слухачами, а ще вони з задоволенням відгукнулися на прохання прочитати вірші українською мовою і в залі пролунало: «Мені тринадцятий минало…». 

      Вже вкотре в цьому році звучить у нашій залі українське слово, Шевченкове слово. І знову, і знову підтверджуємо ми такими зустрічами, що « усе минає, а слово залишається. Зникають у безвісти держави, володарі, раби. На порох розсипаються будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки. Гори перетворюються на купи каміння. Все стає тліном і прахом, а слово залишається…» Тож, любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як матір, як сестру, як власних дітей.