LOVE STORY: Пам’ятники коханню.                                                                                                                                       Уявляєте?...Місячна ніч, ВІН і ВОНА (у нашому контексті «Я + ТИ»), він так проникливо говорить, дивлячись їй в очі: «Так ніхто не кохав, Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання. ..» І нехай словами Володимира Сосюри, але ж вивчив і так щиро говорив!  «Спини мене! Отямся і отям така любов буває раз в ніколи…» - вторила б вона йому…  словами Ліни Костенко. Й усе це – про кохання. Тому і ми – про нього. Сьогодні, 10 лютого бібліотекарі старшого відділу МБ для дітей та юнацтва зустрілися з учнями 7-В класу гімназії, щоб розповісти їм про пам’ятники коханню, але не ті, що у камені, а ті, що не меркнуть на книжкових сторінках, бо ж  «Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання»…                                                   Він побачив її  у церкві і закохався. Кохав усе життя хоч ніколи вони  не були разом. Він присвячував їй свої вірші, які переживуть їх обох і житимуть, житимуть вже майже700 років. Він – Франческо Петрарка. «Благословляю місце, час і пору. Немарно бродить тут бажання молоде. Я дякую тобі, душе, за те, Що ти явила рай моєму взору»,,, Той «рай» звали Лаура, кохання до якої  дало життя прекрасним віршам, які живуть століття.    

                                                                                

    «Нет повести печальнее  на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте»… Цим рядкам вже більше як 400 років, а їх читають покоління і будуть читати. Історія кохання, яку вигадав і втілив у рядках Вільям Шекспір пережила століття. І  вже два століття поспіль зачитуються закохані: «Я  помню чудное мгновенье, Передо мной явилась ты. Как мимолетное виденье, Как гений чистой красоты»,,,  Аркуш із цим написаним віршем подарував  Ганні Петрівні Керн Олександр Сергійович Пушкін. І нехай разом їм бути не судилося, пам’ятником тим почуттям залишився неймовірної краси вірш.

Такі історії пролунали цього дня  для семикласників.  Ми попросили їх написати, яку людину вони б мріяли бачити в майбутньому поряд із собою . Діти захотіли залишити собі на пам’ять фото біля стіни кохання, що у Парижі разом із книжками в руках, які приховують те кохання, що «приходить через тисячу літ»…

А після уроків наша виставка отримала своє завершення: діти принесли з собою свої мрії  про НЕЇ та про НЬОГО. Більшість мріє про гарних, добрих, веселих. Серед дівчачих побажань було несподіване: «Щоб любив мою маму», а серед хлопчачих прозаїчне: «Щоб уміла готувати їжу».

День Закоханих вже через три дні. І нехай надихають вас такі історії кохання, щоб вміти любити та бути  щасливими.